«Будь упевненішою в собі».
Чудова порада. Приблизно така сама корисна, як «не хвилюйся», коли ти вже хвилюєшся.
Особливо легко говорити про впевненість людині, яка живе у знайомому місті, розмовляє рідною мовою, має роботу, друзів, звичне оточення і чудово розуміє правила гри.
Набагато складніше почуватися впевнено, коли частина цього раптом зникає.
Для багатьох українців останні роки стали саме такими.
Війна. Переїзд. Інша країна. Інша мова. Пошук роботи. Документи. Нові правила. Діти, яким теж потрібно допомогти адаптуватися.
І ти, доросла людина, яка ще вчора чудово знала, як вирішувати свої справи, раптом стоїш перед касою, у банку чи на співбесіді й подумки складаєш англійське речення, яке вдома сказала б за три секунди.
У такі моменти дуже легко вирішити:
«Я стала якоюсь невпевненою».
Але, можливо, справа зовсім не у вас.
Впевненість дуже залежить від середовища
Уявіть людину, яка десять років працювала бухгалтером в Україні.
Вона знає свою роботу, спілкується з клієнтами, вирішує проблеми, навчає нових працівників.
Після переїзду ця сама людина приходить на співбесіду в Канаді.
І раптом:
- незнайомий формат інтерв’ю;
- англійська не така швидка, як хотілося б;
- місцевого досвіду немає;
- частина дипломів і попереднього досвіду роботодавцю незрозуміла;
- навіть звичайне запитання Tell me about yourself змушує нервувати.
Чи стала ця людина менш здібною?
Ні.
Змінилося середовище.
І це важливо розуміти, тому що іноді ми намагаємося «виправити самооцінку», хоча насправді нам просто потрібні час, практика і новий досвід.
Не чекайте, поки впевненість з’явиться першою
Мені здається, це одна з найбільших помилок.
Ми думаємо:
спочатку я стану впевненою — потім зроблю.
Коли впевнено говоритиму англійською — почну більше спілкуватися.
Коли перестану боятися співбесід — подамся на кращу вакансію.
Коли відчую себе готовою — піду вчитися.
Коли буду впевнена за кермом — складу іспит.
На практиці все часто працює навпаки:
спочатку робиш невпевнено → отримуєш досвід → стає трохи легше → з’являється впевненість.
Перший дзвінок страшний.
Десятий — уже просто дзвінок.
Перша співбесіда іншою мовою може здаватися катастрофою.
Після п’ятої ви вже приблизно знаєте, які запитання почуєте.
Впевненість дуже часто приходить після дії, а не перед нею.
Дозвольте собі звучати неідеально
Це особливо болюча тема в еміграції.
В Україні ви могли жартувати, сперечатися, пояснювати складні речі, швидко відповідати.
І раптом ваш словниковий запас у певних ситуаціях перетворюється на:
Yes.
Okay.
Sorry.
Could you repeat, please?
І всередині виникає дивне відчуття, ніби разом із мовою кудись зникла частина особистості.
Але акцент не робить людину менш розумною.
Граматична помилка не перекреслює професійний досвід.
Прохання повторити речення не означає, що ви дурні.
Ви просто використовуєте мову, яка не є для вас рідною.
Тому я б не ставила собі мету «говорити без помилок».
Краще:
«Я хочу, щоб мене зрозуміли».
Це набагато реалістичніша планка.
А правильність поступово підтягнеться.
Перестаньте порівнювати свій старт із чужою серединою шляху
Соціальні мережі чудово вміють руйнувати впевненість.
Хтось уже купив будинок.
Хтось отримав постійний статус.
Хтось через рік після переїзду знайшов прекрасну роботу.
Хтось відкрив бізнес.
А ви все ще намагаєтеся зрозуміти, чому вам знову повернули якусь форму через неправильно поставлену галочку.
Але ми практично ніколи не бачимо повної картини.
У людей різні:
- професії;
- знання мови;
- фінансові можливості;
- сімейні обставини;
- знайомства;
- країни та програми;
- здоров’я;
- стартові умови;
- просто везіння.
Тому єдине порівняння, яке мені здається справді корисним:
«Що я сьогодні можу робити краще, ніж рік тому?»
Іноді відповідь дуже добре повертає відчуття реальності.
Збирайте докази, а не компліменти
Можна сто разів повторити перед дзеркалом:
«Я сильна. Я успішна. Я впевнена».
Якщо всередині ви в це не вірите, ефект буде невеликий.
Мені більше подобається інший підхід.
Збирати факти.
Я боялася — але пішла.
Не знала — але розібралася.
Отримала відмову — подалася ще раз.
Не могла нормально пояснити англійською — навчилася.
Не знала місцевої системи — тепер знаю.
Почала нову роботу.
Закінчила курс.
Сама зателефонувала.
Вирішила проблему.
Допомогла іншій людині.
Кожна така маленька річ стає доказом:
«Я можу».
І це значно міцніший фундамент для впевненості, ніж будь-які красиві фрази.
Відмова не завжди означає «зі мною щось не так»
Пошук роботи особливо добре перевіряє самооцінку.
Відправляєш резюме.
Тиша.
Ще одне.
Тиша.
Співбесіда.
«Ми вирішили продовжити з іншим кандидатом».
І після кількох таких відповідей дуже легко зробити висновок:
«Напевно, я недостатньо хороша».
Але роботодавець може шукати людину з конкретним досвідом.
Може бути внутрішній кандидат.
Хтось міг краще підійти за графіком.
Інший кандидат міг мати сильнішу англійську або місцевий сертифікат.
А іноді ви просто не підійшли одне одному.
Відмова — це інформація про конкретну ситуацію.
Не вирок вашій цінності як людини.
Не плутайте впевненість із гучністю
Упевнена людина не обов’язково найгучніша в кімнаті.
Їй не потрібно знати відповідь на кожне запитання.
Вона цілком може сказати:
«Я не знаю».
«Мені потрібно перевірити».
«Я не зрозуміла, повторіть, будь ласка».
«Я з цим не погоджуюся».
«Ні, мені це не підходить».
На мою думку, саме остання фраза часто потребує найбільшої впевненості.
Особливо коли дуже хочеться всім сподобатися.
Вчіться говорити «ні»
Невпевненість часто змушує нас бути надто зручними.
Вийти на роботу у свій вихідний?
Добре.
Зробити чужу частину роботи?
Добре.
Мовчати, коли з вами розмовляють неповажно?
Добре.
Терпіти незручності, щоб ніхто раптом не подумав про вас погано?
Теж добре.
А потім з’являється образа — на людей і на себе.
Впевненість — це не вимога ставити власні бажання вище за всіх.
Це розуміння, що ваші потреби теж мають значення.
Іноді нормальна відповідь — просто:
«Ні, сьогодні я не можу».
Без довгого виправдання на пів сторінки.
Робіть те, що трохи страшно
Не те, від чого вас паралізує.
А те, що знаходиться буквально на один крок за межами звичного.
Боїтеся телефонувати англійською?
Зробіть один простий дзвінок.
Страшно говорити на роботі?
Поставте одне запитання на зустрічі.
Хочете кращу посаду, але здається, що не відповідаєте всім вимогам?
Подайте резюме.
Вам не потрібно за один день перетворитися на абсолютно іншу людину.
Достатньо регулярно робити речі, після яких ваш мозок отримує новий досвід:
«Я боялася. Я зробила. Нічого страшного не сталося».
Кілька практик, які можна спробувати вже сьогодні
Іноді читати про впевненість приємно, але хочеться зрозуміти: а що конкретно робити?
Ось кілька простих вправ, які подобаються мені саме тому, що для них не потрібні ані спеціальні курси, ані години вільного часу.
1. Список «Я вже можу»
Відкрийте нотатки в телефоні й запишіть десять речей, які сьогодні для вас звичайні, але колись були складними.
Наприклад:
- самостійно записатися до лікаря;
- пройти співбесіду англійською;
- розібратися з банківськими документами;
- водити автомобіль у новій країні;
- поговорити з учителем дитини;
- вирішити проблему на роботі;
- зателефонувати туди, де ніхто не говорить українською.
Не обов’язково записувати великі перемоги.
Сенс вправи — нагадати собі, що багато речей, яких ви колись боялися, вже стали частиною вашого звичайного життя.
Особливо корисно повертатися до цього списку перед співбесідою, важливою розмовою чи іншою ситуацією, де починає з’являтися думка: «Я не впораюся».
2. Один маленький дискомфорт на день
Оберіть одну невелику дію, яку ви зазвичай відкладаєте не тому, що вона складна, а тому, що вам трохи незручно або страшно.
Сьогодні — самій зробити телефонний дзвінок.
Завтра — поставити запитання на роботі.
Післязавтра — заговорити англійською першою.
Потім — запитати про вакансію, попросити допомоги або висловити свою думку.
Важливе правило: це має бути маленький дискомфорт, а не випробування на виживання.
Не потрібно щодня здійснювати подвиг.
Мета значно простіша — поступово привчити себе до думки:
«Мені може бути ніяково або страшно, але я все одно можу діяти».
3. «Що найгірше може статися?»
Цю вправу я люблю використовувати перед ситуаціями, які мозок уже встиг перетворити на катастрофу.
Наприклад:
«Я боюся податися на цю вакансію».
Тоді ставимо собі три запитання.
Що найгірше реально може статися?
Мені відмовлять або взагалі не дадуть відповіді.
Що я зроблю, якщо це станеться?
Продовжу працювати там, де працюю зараз, і подамся на іншу вакансію.
А що може статися хорошого?
Мене запросять на співбесіду. А можливо, я навіть отримаю роботу.
І раптом виявляється цікава річ.
Ми іноді відмовляємося від можливості отримати щось хороше лише для того, щоб уникнути досить звичайного слова «ні».
Коли страх розкладений на конкретні наслідки, він часто стає набагато меншим.
Іноді варто озирнутися назад
Коли щодня вирішуєш нові проблеми, власний прогрес майже непомітний.
Тому іноді корисно згадати себе в перші місяці після переїзду.
Що тоді здавалося складним?
Самостійно піти до лікаря?
Зателефонувати в банк?
Розібратися зі школою?
Проїхати містом?
Знайти роботу?
Заповнити документи?
Зрозуміти касира з першого разу?
А що з цього сьогодні ви робите майже автоматично?
Можливо, ви вже стали набагато впевненішою.
Просто не помітили цього.
То як усе-таки стати впевненішою?
Я не думаю, що існує момент, коли людина одного ранку прокидається і відчуває:
«Все. Тепер я повністю впевнена в собі».
Ми можемо бути дуже впевненими в одному й абсолютно розгубленими в іншому.
І це нормально.
Тому я б не намагалася «стати впевненою людиною».
Я б робила простіше.
Навчилася одній новій речі.
Поставила одне запитання.
Подала одне резюме.
Провела одну складну розмову.
Один раз сказала «ні».
Один раз зробила те, що раніше відкладала через страх.
А потім ще раз.
Бо справжня впевненість, як на мене, народжується не з думки:
«У мене все обов’язково вийде».
А з іншої:
«Я не знаю, як усе складеться. Але якщо виникнуть труднощі — я буду з ними розбиратися».
І якщо останні роки чогось нас і навчили, то саме цього.
