Канада, 18 січня – холодна зима, що скувала вулиці Стейнбаха, не змогла стримати потік людей, які прямували до дверей Brethren Mennonite Church. Їх тут понад триста – українці, що вимушено покинули свою землю, канадські гості, місцева влада. Українська діаспора Стейнбах – усі вони прийшли на зустріч, яка стала не просто новорічним святкуванням, а ще одним символом спільності, ще одним доказом того, що навіть у розкиданих по світу громадах традиції можуть бути надійнішою опорою, ніж уряди та офіційні інституції.
Це вже третя подібна зустріч з моменту повномасштабного вторгнення в Україну і друга, організована Асоціацією Південно-Східної Манітоби. Але ця подія – не просто соціальний захід, а щось більше. Це доказ того, що війна, навіть якщо вона ведеться за тисячі кілометрів, не є лише військовими картами чи заголовками новин. Це ще й люди, які, залишаючи все позаду, відбудовують своє життя заново – у чужих містах, чужих культурах, але зі своїм власним непохитним духом. На заході було присутньо близько 350 гостей – Українська діаспора Стейнбах, канадські гості та органи місцевого самоврядування.
Пісні, вірші та чек на майбутнє – Українська діаспора Стейнбах
Святкова програма вечора була не просто переліком номерів – це була історія, розказана різними голосами. Анна Щербакова співала, ніби голосом самої України, такої далекої, але такої близької. Олена Наливанна разом із дітьми декламувала вірші – маленькі, але сильні голоси нової хвилі українських переселенців. Християнський хор, що виконував різдвяні гімни, нагадував про те, що Різдво – це не просто дата, а ідея світла у найтемніші часи.
А коли на сцену вийшов Кріс Гьортзен (мер Стейнбаха 2006–2018 р.), тиша у залі змінилася очікуванням. «Це більше, ніж просто подарунок», – сказав він, передаючи громаді чек на закупівлю українських книг для місцевої бібліотеки. Невеликий жест, який означав набагато більше. Це було не просто фінансування – це був акт визнання, що українці тут, і що вони не будуть забутими у нових містах, у нових системах, у нових реальностях.
Подяка тим, хто не дозволяє історіям згасати
Як і в кожному суспільстві, яке не може розраховувати на безмежну допомогу держави, громада опирається на підтримку тих, хто готовий допомагати не заради вигоди, а через те, що так правильно. Winnipeg Jets, Winnipeg Blue Bombers, Old Church Bakery, Steinbach Credit Union, Liquor Store Winnipeg, Nina Ostrozhko and Max Portnoi – ці назви для когось залишаться простим списком, а для тих, хто отримав цього вечора 31 подарунок, вони означатимуть набагато більше.
Але особлива подяка – Brethren Mennonite Church та пастору Волтеру Фасту. Бо є такі місця, які за певний час стають не просто локаціями, а домівками. Навіть якщо ця домівка – тимчасова.
Ми ще повернимося сюди – через місяць, через рік. Дехто, можливо, залишиться назавжди, створюючи нові спільноти, нові традиції, нові історії. Інші поїдуть – у Торонто, Монреаль, назад в Україну, якщо вона стане безпечною. Але головне – що ця зустріч стала ще одним доказом: бути розкиданими по світу не означає бути розірваними.
Бо там, де є пісні, книги і громада, завжди є шанс на майбутнє.
