Українська історія Канади почалася не у 2022 році й навіть не після проголошення незалежності України. Вона триває понад 130 років.
Українці розорювали землю на преріях, будували села й міські квартали, відкривали церкви, народні доми, школи, друкарні, кооперативи та наукові центри. Вони не лише пристосувалися до Канади — вони допомогли зробити її такою, якою вона є сьогодні: аграрною державою, суспільством культурного різноманіття та одним із провідних світових центрів українських студій.
За переписом 2021 року понад 1,25 мільйона жителів Канади вказали українське етнічне або культурне походження. Це одна з найбільших українських спільнот за межами України. Statistics Canada — Census Profile 2021
Перша хвиля: люди, які освоювали прерії
Початком масового українського переселення до Канади традиційно вважають 1891 рік. Більшість перших поселенців походила з Галичини та Буковини — регіонів, які тоді входили до Австро-Угорської імперії.
Канадський уряд заохочував європейців селитися на Заході, розраховуючи перетворити прерії на великий сільськогосподарський регіон. Між 1896 і 1914 роками до Західної Канади прибуло приблизно 170 тисяч українців. Вони створювали компактні поселення в Манітобі, Саскачевані та Альберті. Canadian Museum of Immigration at Pier 21 — Settling the West
Перші роки рідко нагадували романтичну історію про «безкоштовну землю». Поселенці отримували ділянки, які потрібно було очистити, обробити й забудувати. Родини жили в тимчасових землянках або невеликих дерев’яних хатах, переживали суворі зими, неврожаї, хвороби та нестачу грошей.
Проте саме праця таких родин допомогла перетворити значну частину прерій на сільськогосподарський регіон. Навколо українських поселень з’являлися дороги, торговельні пункти, церкви, школи, поштові відділення та місцеві підприємства.
Водночас історик має зробити важливе уточнення: ці землі не були «порожніми». Освоєння Заходу відбувалося на традиційних територіях First Nations і Métis у межах колонізаційної політики канадської держави. Українські поселенці самі зазнавали бідності й дискримінації, але водночас ставали учасниками ширшого процесу заселення земель корінних народів. Обидві частини цієї історії потрібно пам’ятати.
Церкви, народні доми та школи
Українці швидко зрозуміли: без власних установ громада може втратити мову й культурну пам’ять уже за одне-два покоління.
Тому церква часто ставала не лише місцем богослужіння. Поруч із нею відкривали:
- парафіяльні та суботні школи;
- читальні й бібліотеки;
- хори, театральні та танцювальні гуртки;
- молодіжні організації;
- каси взаємодопомоги та кооперативи;
- народні доми, де обговорювали місцеві справи.
Так виникали українські «рідні школи» — community schools, у яких діти вивчали українську мову, історію, літературу, музику та традиції. Вони не замінювали канадську освіту, а допомагали дітям зберігати зв’язок із родиною та походженням.
Українська мова поступово увійшла й до державної системи освіти. В Альберті українську мову та культуру викладають у школах із початку XX століття, а створена 1973 року українсько-англійська програма стала першою bilingual second-language program у провінції. Government of Alberta — Ukraine–Alberta Relations
Це важливе досягнення: українська перестала бути лише «домашньою мовою іммігрантів» і стала частиною канадської публічної освіти.
Від сільських шкіл до університетських центрів
Українська громада вкладала кошти не лише в початкову освіту. Поступово в Канаді сформувалася ціла академічна інфраструктура, присвячена Україні.
University of Alberta
У 1976 році при University of Alberta заснували Canadian Institute of Ukrainian Studies — CIUS. Сьогодні це один із провідних світових центрів дослідження історії, мови, культури та політики України. Інститут видає наукові праці, підтримує дослідників і розвиває англомовну науку про Україну. Canadian Institute of Ukrainian Studies
При університеті також працюють:
- Ukrainian Language Education Centre, який створює матеріали для шкільного викладання української мови;
- Kule Centre for Ukrainian and Canadian Folklore, що досліджує та зберігає українсько-канадську культурну спадщину;
- архів українського фольклору — один із найбільших таких фондів у Північній Америці.
University of Manitoba
У Вінніпезі діє St. Andrew’s College — українська канадська академічна установа, пов’язана з University of Manitoba. Її історія почалася з богословських курсів, а 1946 року коледж був офіційно зареєстрований. Із 1964 року він розташований на університетському кампусі. St. Andrew’s College — University of Manitoba
У 1981 році був створений Centre for Ukrainian Canadian Studies. Він викладає історію, мову, літературу, мистецтво, релігію та політику України й українців Канади.
University of Manitoba пропонує унікальну для країни бакалаврську програму Ukrainian Canadian Heritage Studies. University of Manitoba — Ukrainian Canadian Heritage Studies
University of Toronto
При Munk School of Global Affairs & Public Policy працює Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine. Програму створили 2001 року за підтримки українсько-канадського підприємця й мецената Петра Яцика. Вона досліджує історію, культуру, політику, економіку та сучасне суспільство України. University of Toronto — Petro Jacyk Program
Петро Яцик показав ще одну важливу рису української Канади: успішні іммігранти вкладали кошти не лише у власний бізнес, а й у книжки, бібліотеки, стипендії, переклади та університетські програми. Завдяки цьому Канада стала одним із головних центрів українських досліджень у світі.
Не лише успіх: інтернування і дискримінація
Історію українців у Канаді не можна перетворювати лише на святкову розповідь.
Під час Першої світової війни тисячі вихідців з Австро-Угорщини, серед яких було багато українців, канадська влада оголосила “enemy aliens”. У 1914–1920 роках понад 8 тисяч людей були інтерновані. Більшість інтернованих у перші роки війни становили українські цивільні. Їх примушували до важкої праці, зокрема в національних парках і на державних об’єктах. Library and Archives Canada — First World War internment camps
Навіть ті, кого не ув’язнили, могли втратити виборчі права, роботу або майно. Українців називали зневажливими словами, їхню мову вважали ознакою «небажаної» культури, а дітей часто підштовхували якнайшвидше відмовитися від походження.
Тому збереження української ідентичності було не просто любов’ю до вишиванки чи пісні. Для багатьох поколінь це була боротьба за право бути повноправними канадцями без відмови від себе.
Політичне представництво і зміна самої Канади
У 1926 році Михайло Лучкович став першим канадцем українського походження, обраним до Палати громад. Він представляв округ Vegreville в Альберті та виступав проти дискримінації українців. Parliament of Canada — Michael Luchkovich
Однак найбільший політичний вплив української громади полягав не лише в кількості депутатів.
У 1964 році сенатор від Манітоби Павло Юзик виступив із промовою “Canada: A Multicultural Nation”. Він заперечив уявлення про Канаду виключно як про союз англійської та французької культур і наголосив, що всі народи, які будували країну, мають бути рівноправними учасниками канадського суспільства.
Його називають одним із батьків канадського мультикультуралізму. Ідеї, які підтримували Юзик та інші громадські діячі, допомогли підготувати суспільний ґрунт для офіційної політики multiculturalism, проголошеної Канадою 1971 року. Senate of Canada — Paul Yuzyk and multiculturalism
У 1990–1995 роках Роман Гнатишин, син української канадської родини із Саскачевану, обіймав посаду генерал-губернатора Канади. До цього він був депутатом, міністром і міністром юстиції. Governor General of Canada — Ramon John Hnatyshyn
Це був довгий шлях: від людей, яких називали «небажаними чужинцями», — до представництва на найвищих державних посадах.
Культура, яка стала частиною Канади
Українці принесли до Канади не застиглий набір традицій, а живу культуру, яка змінювалася разом із країною.
Українські танцювальні ансамблі, хори, фестивалі, писанкарство, церковна архітектура, література та кухня стали частиною культурного образу канадських прерій. Вареники, які в Канаді частіше називають perogies, давно перестали бути їжею лише українських родин. Їх можна побачити в меню ресторанів, супермаркетах і на громадських фестивалях далеко за межами українських кварталів.
Проте найважливішим внеском були не окремі страви чи свята. Українці допомогли Канаді прийняти ідею, що людина може бути відданим громадянином країни й одночасно зберігати мову, пам’ять та культуру предків.
Нові українці входять у вже прокладену історію
Після Другої світової війни до Канади приїхали displaced persons — люди, які не могли або не хотіли повертатися до радянської України. Серед них було багато освічених фахівців, ветеранів, митців, науковців і громадських діячів.
Після 1991 року прибула нова хвиля українських іммігрантів. Після 2014-го, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, Канада знову прийняла десятки тисяч українців.
Сьогодні новоприбулі користуються інфраструктурою, яку попередні покоління створювали понад століття: церквами, школами, громадськими організаціями, кредитними спілками, фестивалями, медіа, університетськими програмами та політичними зв’язками.
Але ця історія не завершена. Нове покоління також змінює українську Канаду — приносить сучасну мову, досвід незалежної України, підприємництво, технології, нове мистецтво та безпосередню пам’ять про війну.
Що можна зробити вже зараз
- Відвідати український музей, архів, церкву або історичне поселення у своїй провінції.
- Дізнатися, на території якого Indigenous Treaty або традиційних земель розташоване ваше місто.
- Записати розповіді старших членів родини про переїзд і перші роки в Канаді.
- Перевірити, чи є поруч українська community school або bilingual program.
- Відвідати відкриту лекцію одного з канадських центрів українських студій.
- Пояснювати дітям, що українська й канадська ідентичності не суперечать одна одній.
Нотатка Alisa
Я з Києва, з Троєщини, і тепер будую дім у Канаді. Але ми приїхали не на порожнє місце. До нас тут уже працювали, сперечалися, навчали дітей, видавали книжки й виборювали право залишатися українцями.
Наше завдання — не лише користуватися створеним, а й продовжити цю історію. Щоб наші діти знали обидві адреси свого серця й не мусили обирати, яку з них любити більше.
Примітка: історики можуть по-різному визначати кількість і межі хвиль української імміграції. Походження в канадському переписі ґрунтується на самоідентифікації, тому ця цифра не означає кількість громадян України або людей, які розмовляють українською.
